Я з сином пережила все: вибухи, обстріли артилерії. З усіх сторін нашого будинку є пошкодження від снарядів. Постійний гул літаків, які пролітали, постійні повітряні тривоги, що не припиняються. Щовечора запуски ракет із Білгорода (рф), що всього в 40 км від нашого будинку.

Коли сину ставало надто страшно, просився у ванну немов то найбезпечніше місце. Під час бойових дій помер мій батько. Це відбилося на психоемоційному стані дитини, дідусь із сином були дуже близькі. Ми проживали всі разом.

На початку війни відчувалася нестача їжі. Зараз же - нестача засобів гігієни. Вже довгий час я спостерігаю у сина швидку зміну настрою від спокійної до вербальної помірної агресії, неспокійний сон, важко сконцентруватися. Зараз дитина закривається в собі, трапляються різкі зміни настрою. Від постійного перебування вдома набрав трохи ваги. Хочеться, щоб він побачив, що життя продовжується, ще є чому радіти...