Сталося це 24.02.22 року, о 5 ранку збиралася я на роботу порала хозяйство, бо проживаємо в селі, як почалися обстріли в нас. Ми злякалися. Донька, 6 років, прокинулася, почала плакати питати: "Що це, мамо?",а я її заспокоювала і казала: "Доню, це наші на навчаннях".

Перші труднощі - це страх,і як пояснити дитині що почалася Війна. Потім звільнення з роботи. Ми проживаємо в селі, були слава Богу у нас овочі. Допомогали ми і друзям, і родичам в місті, передавали їм також овочі. Пекла сама хліб, ділилася з сусідками бабусями, бо вони самотні лишилися. Ми змогли це все пережити, і в нас просто не було вибору. Так ми живемо з чоловіком разом Слава Богу!