Життя розділилося на до та після для пенсіонерки Марії Мамонової. Вона застала ще Другу світову війну, а на схилі літ знову довелося терпіти обстріли та лихо воєнного часу. 

На період інтенсивних обстрілів син Марії Іванівни забрав її зі Щастя до іншого міста. Але там жінка витерпіла лише пів року. Туга за рідним домом здолала, і коли з'явилася нагода, повернулася до Щастя. 

Коли приїхала, то просто не впізнала міста. Воно стало сірим і нудним. Половина мешканців роз'їхалися. 

Марія Іванівна мріє про те, щоб був мир, щоб її онуки та правнуки не зазнали тих страхів, що довелося самій пережити.