Мені 34 роки. Жив зі свою сім’єю в Маріуполі. Працював у поліції. На початку війни, коли виходив на роботу, дуже хвилювався за дружину й дитину, а дружина переживала за мене. Бувало, що й по три-чотири доби не бував вдома. Їздив по всьому місту й допомагав людям.

Витягував постраждалих з-під завалів, вивозив людей, розвозив по бомбосховищах їжу, воду, одяг. За цей час бачив багато загиблих дітей. Боляче було дивитися на них.

15 березня ми виїхали в Київ з однією сумкою речей. Перші три-чотири місяці у дитини був сильний стрес, а зараз вона вже оговталася, навчається, спілкується з іншими дітьми. Дружина сильна, вона стійко все витримала. Зараз працює. Чекаємо на нашу перемогу.