Зараз я не працюю, доглядаю за дітьми, я мати-одиначка. До війни було краще. Зараз стало тихіше, але все одно страх залишився. Доводилося ховатися в підвалах, і не раз. Одного разу я сильно злякалася - повз будинок пролітали бомби, осколки, їздили танки. Я все бачила своїми очима.
Пережиті епізоди не забуваються, вони залишаються всередині нас. Навіть якщо захочеш забути, то не забудеш.
Наше житло трохи постраждало. Були побиті ворота, дах, але не сильно.
Через обмеження в пересуванні я не можу поїхати до бабусі, вона проживає за блокпостом. Бабуся вже стара, але я не можу її провідати. Досі переживаю за безпеку, за дітей, а у мене їх двоє.
.png "Імена")
