«Пам′ятаю, як завмирало моє серце в очікуванні, коли маленька я чула свист мін над головою»

Михайліченко Тальяна, учениця 8 класу Лутовинівської гімназії Козельщинської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ворона Ірина Олександрівна

Війна. Моя історія

Мені чотирнадцять років…. Але це вже друга війна, яка вривається у моє життя.

Я родом з Луганщини. У липні 2014 року я вперше відчула, що таке справжній страх. Пам′ятаю, як завмирало моє серце в очікуванні, коли маленька я чула свист мін над головою.

Так тривало вісім років…За цей час я звикла до цього моторошного стану. Моя родина навчилася жити і виживати в таких екстремальних умовах, коли всі інші безпечні регіони жили звичайним життям. Я, на жаль, не можу передбачати майбутнє і не могла знати, що найстрашніше нас очікує попереду… 24 лютого 2022 року війна вдруге безпощадним вихором увірвалася в наше життя. Ця люта потвора несла з собою тільки розруху та смерть.

Без світла, води, тепла, ховаючись від постійних обстрілів, місяць мені та моїм рідним, разом з мешканцями мого міста , довелося перебувати в бомбосховищі, бо дома було небезпечно…

Страх , який довелося відчути під час війни, не можна порівняти з іншим страхом. Він немов паралізує всю твою волю, в′їдається у підсвідомість, загострює відчуття…

Дякувати Богу, нам вдалося вибратися з того пекла.

Зараз я з родиною знаходжусь в більш безпечному місці, але почуття тривожності ще залишилося. Дуже важко усвідомити, що твого рідного міста, де ти народився і виріс, уже не існує… Його безпощадно стирають з лиця землі рашисти… Зараз мій тато на передовій мужньо захищає нашу країну від ворога. І його відвага, сила духу, патріотизм і любов надихає мене і моїх рідних вірити в Перемогу!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/