«Пам’ятаю найстрашнішу ніч – 17 прильотів у спальний район»

У 2014 році змушена була покинути домівку у рідному Донецьку. На момент повномасштабного вторгнення я проживала в Запоріжжі.

Зранку збиралася йти на роботу, 5-річну доньку вести в садок. Про початок війни дізналася по телефону від мами. Більше за все боялася окупації. Першу ніч війни ми ночували в сховищі, не знала чого очікувати. Потім окупація ЗАЕС, яка в 40 км від нашого будинку, а рашисти були в 30 км від міста Запоріжжя.

4 березня ми поїхали до Польщі, внікуди. Дорога зайняла 4 доби. Добу ми сиділи в черзі на вокзалі Львова. Коли повернулися додому, чули постійні обстріли.

З жовтня почалися нічні прильоти по житлових будинках. Пам’ятаю найстрашнішу ніч - 17 прильотів у спальний район, від яких земля здіймалася під будинком. Мінування атомної, прильоти вдень і вночі не зупинялися.

На жаль, війна розділила мене з батьками, бабусею. Дідусь помер в окупації, лікарі відмовилися лікувати.

Мене зворушила підтримка і поміч поляків, коли ми були у Польщі. Зворушило те, наскільки самовіддано вчителі у школі мистецтв Запоріжжя навчають дітей, їх незламність і любов до України.

До війни я була кошторисником. Через війну, стрес, впав зір, більше не можу працювати за фахом.

Як згадка про трагічні події, залишалась м'яка іграшка, яку дитині подарували в Польщі. Фотографії, які зробили до початку війни - там спогади про щасливе минуле.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/