Без комунікацій, запасів продуктів і під обстрілами Олександр Вікторович протримався у рідному селі до кінця літа. А коли евакуація стала можливою, виїхав.
Мені 48 років. До війни я проживав у селі Степне Запорізької області.
Коли у село зайшла російська армія, довелося ховатися у погребі. Були сильні обстріли. Тепер у нас все розбите.
Гуманітарної допомоги не було. Виживав, як міг.
До кінця серпня я залишався вдома. Виїхати я не міг, бо основна дорога була закрита, а все навколо – заміновано. Коли дорогу відкрили – виїхав. Пам’ятаю, як наді мною летіли «Гради».
Зараз знаходжуся у селі поблизу Запоріжжя. Роботи немає.
Я знаю, що все буде добре, але не одразу. Після перемоги, звісно, ще деякий час буде тяжко.