Без комунікацій, запасів продуктів і під обстрілами Олександр Вікторович протримався у рідному селі до кінця літа. А коли евакуація стала можливою, виїхав. 

Мені 48 років.  До війни я проживав у селі Степне Запорізької області.

Коли у село зайшла російська армія, довелося ховатися у погребі. Були сильні обстріли. Тепер у нас все розбите.

Гуманітарної допомоги не було. Виживав, як міг.

До кінця серпня я залишався вдома. Виїхати я не міг, бо основна дорога була закрита, а все навколо – заміновано. Коли дорогу відкрили – виїхав. Пам’ятаю, як наді мною летіли «Гради». 

Зараз знаходжуся у селі поблизу Запоріжжя. Роботи немає.

Я знаю, що все буде добре, але не одразу. Після перемоги, звісно, ще деякий час буде тяжко.