Літкевич Єлизавета, 19 років, комунальний заклад «Малорогозянський ліцей» Золочівської селищної ради, 11 клас
Вчитель, який надихнув мене на написання есе: Доценко Людмила Костянтинівна
Війна - це найгірше слово в світі,
Від нього плачуть і дорослі, й діти…
І серце б`ється швидко й завмирає:
Скількох людей в живих уже немає…
А материнські сльози? Скільки їх пролито?
Живуть вони і сподіваються: «Не вбито!»
Особисто для мене війна – це найстрашніше і найбезглуздіше у світі слово. Це крик страждань і невимовної туги…
На щастя, війну я бачила лише по телевізору ,також зі сторінок прочитаних книг. Стискається серце від болю, коли кожного тижня (з екрану «Новин») ми виносимо пам`ять тих, хто загинув навіки…
Не можу забути того дня, коли їдучи в електричці до Харкова, випадково почула розмову жінки, що проживає у сусідньому селі. Такого болю, відчаю і величезного горя я не чула ніколи-ніколи у людських словах. Ця жінка втратила сина. Він був учасником АТО, захищав землю від країни – агресора. Його ім`я – Краєвський Олександр. (З гордістю пишу прізвище й ім`я свого земляка…)
Його мати вірить в те, що він обов`язково повернеться додому. Бо в снах приходить живий, тільки поранений. Говорить, що заблукав…
Не можна передати словами душевний стан цієї маленької, згорьованої жінки. Здавалось, що вона – це якийсь згусток лиха. Відчаю, невимовного страждання, а кожне її слово – протяжний біль. Коли я почула страшні слова вимовлені нею («А я давно уже померла»), мені стало якось моторошно…
Хотілось підійти і притулити її до себе,сказати якісь заспокійливі слова,вселити віру в обов`язкове повернення сина.
Не змогла. хоча подумки це робила аж до кінцевої станції, лише при виході з електрички прошепотіла їй: «Тримайтеся!» В її погляді була і здивованість, і безпорадність.
Поганий настрій не покидав мене цілий день… У голові кружляли думки: «І навіщо ця клята війна? Кому вона потрібна? Скільки горя і болю завдала людям?»
Так, кожна війна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець…У війни холодні очі…
У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика…
А мати молиться і вірить,що дочекається сина. Він повернеться обов`язково! Прийде і скаже: «Я живий…».
