Мені п’ятдесят років. Я з міста Лебедин Сумської області. Працюю медичною сестрою. 

Ранок 24 лютого почався з телефонних дзвінків. Усі телефонували, що повідомити про початок війни. Чоловік був на зміні, а я збиралася на роботу. 

Перші два тижні щодня кружляли російські літаки й скидали бомби. Під Лебедином стояли російські війська. Ішли бої. 

У нас всього було в достатку. Аптеки й магазини працювали. От тільки світла два тижні не було.  

Дуже переживали за родичів із Харкова і за дітей, які мешкали в Сумах. Особливо важко було, коли зник зв’язок. Діти лише через місяць змогли виїхати з Сум. 

Зараз у Лебедині спокійно. До нас приїхала з Харкова моя сестра зі своєю сім’єю. Племінниця ходить тут до школи, відвідує гуртки. Почувається майже як удома. 

Надіюся, що до кінця цього року війна закінчиться.