Мені п’ятдесят років. Я з міста Лебедин Сумської області. Працюю медичною сестрою.
Ранок 24 лютого почався з телефонних дзвінків. Усі телефонували, що повідомити про початок війни. Чоловік був на зміні, а я збиралася на роботу.
Перші два тижні щодня кружляли російські літаки й скидали бомби. Під Лебедином стояли російські війська. Ішли бої.
У нас всього було в достатку. Аптеки й магазини працювали. От тільки світла два тижні не було.
Дуже переживали за родичів із Харкова і за дітей, які мешкали в Сумах. Особливо важко було, коли зник зв’язок. Діти лише через місяць змогли виїхати з Сум.
Зараз у Лебедині спокійно. До нас приїхала з Харкова моя сестра зі своєю сім’єю. Племінниця ходить тут до школи, відвідує гуртки. Почувається майже як удома.
Надіюся, що до кінця цього року війна закінчиться.
