Перший день війни був страшним. Я перебував у Києві, і ще досі пам’ятаю, як шокувало усвідомлення, що обстріли почалися так близько. Було важко зрозуміти, що робити і куди бігти.

Я повернувся до Слов’янська, де життя теж змінилося назавжди. Обстріли тривають і зараз, багато будинків пошкоджені або зруйновані, вулиці спустошені. Я отримую гуманітарну допомогу, і це дуже допомагає виживати, бо без неї було б ще важче.

Особливо страшно вночі, коли обстрілюють місто. Мої діти та онуки виїхали. Ми з дружиною залишились самі. 

Щодня я чекаю спокою, щоб можна було повернутися до звичного життя. Хочу спокійно пересуватись містом. Розумію, що так, як раніше, вже не буде.