«Особисто для мене і моєї сім’ї закінчився мир»

Карманець Євген, 14 років, Криворізька загальноосвітня школа I - III рівня, с. Криворіжжя

Есе "Один день"

Війна на сході України. Зовсім недалеко, за сто кілометрів від мого рідного села ідуть бойові дії. Мало не щодня у ЗМІ повідомлення про обстріли, поранених та вбитих. Я слухав репортажі з місця подій і співчував сім’ям загиблих, сиротам. А через деякий час все забувалося, бо мій дім у мирній зоні.

Все змінилося одного дня - 12 червня 2016 року. Особисто для мене і моєї сім’ї закінчився мир.

Дідусь! Мій дідусь! Не дивлячись на свій похилий вік - 70 років - вирішив добровільно піти служити капеланом, військовим священиком, в один із бойових підрозділів. Священик у камуфляжі – звучить дивно.

Я запитував у рідненького:«Дідусю, а хто ж буде вести службу в храмі? А як же бабуся буде без тебе, вона ж старенька?» А він, загадково посміхаючись, говорив: «Євгене, ти моя і бабусина надійна опора. Разом ви справитесь!» В оту мить я і відчув себе дорослим, у неповних 12 років.

Я вже не боявся, як на початку війни, гелікоптера, що низько пролітав над нашою садибою, бо знав - це наш, український вертоліт. А летить так низенько, щоб його не помітили вороги і не знищили.

Не боявся далекого гупання снарядів, знав, що це наші воїни захищають незалежність держави. Почав гостріше відчувавати біль за тих людей, які жили у тому пеклі, на власні очі бачили, як руйнувалися їхні будинки... І тихесенько шепотів: «Боженько! Спаси мого дідуся!» А сам горів бажанням якомога швидше вирости і стати на захист рідної землі.

Три з половиною роки мій дідусь-капелан ішов дорогами війни зі своїми побратимами, благословляв бійців на військову звитягу, спасав їхні душі, підтримував у тяжку хвилину поранених, молився за них, був для воїнів і психологом, і батьком, і медиком, а для когось і дідусем.

Його зброєю було тільки Боже слово. І ніякої іншої зброї, навіть при загрозі власному життю. Без зброї на передовій! Це самопожертва.

А бабуся Рая чекала дідуся і вишивала ікони, які потім відправляла на передову бійцям. Ікони – обереги. А ще писала вірші про наших воїнів - захисників і Україну.

Свята українська страждальна земля,

Полита багряною кров’ю

У чому, матусю, провина твоя?

І хто нам послав таку долю?

За чиї гріхи гинуть діти твої?..

Війна триває. «На моє життя її вистачить, лиш би вам, онукам, не дісталося», – каже дідусь. Кожне служіння у храмі розпочинає отець Олексій з молитви за Україну, за мир і спокій.

А я, його онук, віддаю і свій голос  за мир:

Молюсь я за тебе, моя Україно!

Щоб завжди ти в мирі жила,

Щоб ти розквітала, як тая калина,

На многії  щасливі літа!