Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Емілія Олександрівна Шмакова

«Осиротілий будинок чекає нашого повернення»

переглядів: 1065

Наша велика дружна сім'я до війни жила в селищі Олександрівка. Глава нашої сім'ї – Шмаков Олександр, пропрацював на шахті «Трудівська» гірником у вибої 17 років. Мама – Шмакова Емілія, домогосподарка, за професією діловод. Ми виховуємо шістьох дітей.

Старша дочка Ангеліна (18 років) навчається на першому курсі Донбаського педагогічного університету в Слов'янську. Дуже любить дітей, тому і вибір професії був очевидний.

Дочка Юля (16 років) і Ігор (16 років) навчаються в 10 класі. Юлечка активна й весела дівчинка, дуже любить тварин, у майбутньому мріє стати ветеринаром. Ми подарували їй цуценя породи хаскі, з ним вона і проводить більшу частину часу. Ігор захоплюється футболом, відвідує місцеву футбольну команду й бере участь у юнацькому ВІА «Інтервал», де грає на барабанах. Дуже творчий і креативний, мріє стати актором.

Дочка Аня (15 років) вчиться в 9 класі. Мріє стати вчителем молодших класів, відвідує гурток танців «Позитив».  Синочок Слава (14 років) навчається у 8 класі, мріє стати програмістом, створити свою гру, а на отримані гроші купити будинок для всієї сім'ї. І наймолодший і всіма обожнюваний малюк у родині Стьопа, йому чотири роки, відвідує дитячий садок «Чебурашка», активно пізнає світ і радує всю сім'ю.

У липні 2014 року, коли почалися бойові дії в нашому селищі, я з дітьми виїхала в с. Яковлівка Артемівського району Донецької області, де живуть мої батьки та минуло моє дитинство і юність. Чоловік залишився в селищі та ще два місяці під обстрілами їздив на роботу. Коли снаряд упав у дворі, зрозумів, що безглуздо наражати себе на небезпеку, а головне – бути поруч із сім'єю, якій він дуже потрібен!

Ось так ми вже майже три роки живемо не вдома, а наш осиротілий будинок стоїть і чекає нашого повернення…

Самі живемо в будинку моєї сестри, яка на початку конфлікту виїхала із сім'єю жити в Росію.

Такій великій сім'ї, як наша, дуже важко виживати в цей непростий час. На початку АТО різні благодійні організації активно допомагали сім'ям переселенців, а зараз залишилося тільки дві, які реально допомагають, одна з них благодійний Фонд Ріната Ахметова «Допоможемо».

Упродовж трьох років Фонд підтримує сім'ї переселенців і місцевих жителів продуктовими наборами, які так потрібні для виживання.

14 червня 2016 року пролунав телефонний дзвінок – і нам повідомили, що нашого старшого синочка більше немає… Нашому Андрюші було 18 років, він навчався в Селидівському гірничому технікумі на третьому курсі та проходив практику на Покровській шахті в м. Покровське.

Вп'яте наш син спустився під землю і загинув, його затягнуло в кінцевий барабан… Цей біль назавжди залишиться в наших серцях. Уже 11 місяців ми не можемо отримати страхові виплати через смерть дитини, а причина в тому, що ми переселенці…

Але що не вбиває нас, то робить сильнішим. Живемо, ростимо дітей і сподіваємося на швидкий мир!

Хочемо висловити окрему подяку Рінату Леонідовичу за його неоціненну допомогу та підтримку. Хай береже його Господь від усіх бід, і рука, що дає, хай не збідніє.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Олександрівка 2014 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій