На Херсонщині і Миколаївщині окупанти знищили цивілізовані села і замінували родючі українські поля

Мені 50 років, жила в селі Станіслав Херсонської області. В мене є чоловік та син. Жили добре: село асфальтоване, зі світло і газом. 

Мені син з-за кордону зателефонував і сказав: «Мамо, у вас війна!» Я спочатку не повірила, потім телефонували подруги і те ж саме казали. 

Звичайно, в нас магазини стали пусті взагалі - не було нічого. І роботи не стало, зарплати не стало. Зараз там магазини працюють, але ціни високі, а з медикаментами погано – може, через Червоний Хрест передають. Там поблокували і наших операторів, та буває, іноді зідзвонюємося.

Орки зайшли в наше село і за сто метрів від нас поставили свою техніку в орендаторських приміщеннях. Я взагалі не спала майже два місяці - стрес був колосальний. Не спала ні вдень, ні вночі від цих вибухів. Стою під стінкою в хаті, а стіни гудять і земля гудить, і хата. А вони по Миколаївській області б’ють, і б’ють. 

Село Олександрівка на межі з Миколаївською областю вони зовсім знищили: з 800 жилих будинків залишилось максимум 300. Села немає, люди виїхали, хто куди. Багато хто - за кордон.

Дуже було страшно нам, коли евакуювалися. Дуже багато прийшлося пройти блок постів. У нас і документи питали, і машину дивилися, і багажники відкривали. Ми виїхали 20 квітня, а в Київську область потрапили аж 29 квітня. Замість восьми годин добиралися дев’ять діб: нас і розвертали, ми і по машинах ночували в степу, по нас і стріляли. По полях - багато вирв від снарядів, елеватори горіли… Дуже страшно було. 

Ми дуже раділи, коли побачили наших воїнів і український прапор. 

До війни я працювала, отримувала хорошу зарплату, робота була в мене хороша. А зараз нам виплачують допомогу як переміщеним особам, отримуємо гуманітарну допомогу, шукаємо роботу. Але що в Києві, що в Київській області тяжко знайти роботу.

Ми самі не знаємо, як воно зміниться, чи буде нам куди повертатися. На даний час, коли ми телефонували знайомим, то говорять що все ціле. Але ж прилітає в село,  бомблять росіяни потроху. Якщо буде будинок цілий, то будемо повертатися. Звісно, поля можуть бути заміновані. Поки його все сапери очистять, то я не знаю, скільки пройде часу.

Нам хочеться, щоб якнайшвидше війна закінчилась. Нашим хлопцям також потрібна допомога і моральна підтримка, і сили, звичайно, потрібні. 

Майбутнє бачимо щасливим і без війни, щоб зустріти своїх знайомих, і все було добре на нашій землі.