У Бахмуті ми з чоловіком жили з 1969 року, народили двох дітей.

Коли почалася війна, було дуже страшно. Таке горе! Але магазини ще працювали, все було. Поїхали ми у травні, коли почали бомбити місто.

Побачили, що вже нічого хорошого не буде. І не чекали, коли вже на голову посиплеться.

Поїхали до Павлограда: тут уже були наші знайомі. Опинилися в чужому краю на старості років. Але Павлоград - місто добре, тихе, спокійне, красиве.

Сім’ю нашу розкидало. Хто до Польщі поїхав, хто - по Україні в різні міста. Далеко ми тепер одне від одного.

Кінця війні не видно. Гадаю, потрібні якісь договори між державами. Сама по собі вона не закінчиться.