Мені 43 роки. У мене є дружина й донька. Ми з Краматорська. До війни я працював на заводі. Дружина була двірником. 

У 2014 році ми вивезли доньку, а самі повернулися додому. Було влучання в середній під’їзд нашого будинку. Ні ми, ні наша квартира не постраждали. Під час повномасштабної війни снаряд влучив у школу, розташовану поряд. Донька дуже злякалася, тому виїхала, а ми залишилися. Опалення й газу немає. Світло є, але з перебоями. Ходимо до церкви: там дають поїсти. 

Важко бачити руйнування і смерті. Часто бувають прильоти по місту. Нещодавно неподалік стався вибух, але ми до останнього будемо вдома.

Я поки що не знайшов роботу. Якщо б здоров’я дозволяло, то влаштувався б і вантажником. Але у мене грижа, тому не можу. 

Мати поруч живе. Донька зараз мешкає у Дніпропетровській області з подругою та її татом. У них також проблеми з опаленням і світлом. 

Мрію, щоб війна закінчилася наступної весни. Хочу, щоб у моєї родини і в Україні все було добре.