Мені 71 рік, проживаю в Олексіївці Нікопольського району Дніпропетровської області. Я тут народився, виріс, і тут живу.
Я навіть не очікував цього, мені не вірилося. Ну, невже вони можуть? А так получилося, що війна.
Було страшно, коли бомбили, і поруч з нами були важко, ну а що зробиш. Коли рядом снаряди падали, це були самі страшні дні.
Гуманітарної кризи у нас не було, слава Богу. Допомагає держава, допомагає Фонд Ріната Ахметова.
Онучка дуже боялась, коли обстрілювали. Тому невістка разом із нею виїхала, а я залишався. А куди мені їхати? Кому я потрібен?
Я старюсь поганого не думати, відволікаюсь від цього всього. Я другий раз солдатикам нашим допомагаю: то машину підремонтую, то ще щось. От вони дають надію, що все скоро закінчиться.
