У перший день війни до мене приїхала онука з хлопцем. Думали, що у мене буде безпечніше, а виявилось, що приїхали у пекло. Окупація була страшною. Росіяни ходили вулицями з автоматами. Літаки літали над селом постійно. Цей гул досі у мене в голові.
Я з дітьми ховалась у погребі. Окупанти стріляли по житлових будинках, неможливо було вийти на вулицю. Від вибухової хвилі укриття трусило, було дуже страшно.
Мій будинок пошкоджений: тріснули стіни, посікло дах.
Коли село визволили, я дуже зраділа. До мене приїхала донька з Херсона. Я за неї дуже хвилювалась. Не знала, чи жива вона, бо не могла зателефонувати через відсутність зв’язку. Зараз моя родина разом зі мною. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться та наші хлопці також будуть поряд зі своїми родинами. Головне, аби були живими.
