Коли Пологи окупували, Світлана Іванівна з донькою і онуком вирішили виїжджати. Їм довелося пройти ретельні перевірки на блокпостах, перш ніж дістатися Запоріжжя. 

Мені 70 років. Я проживала з дочкою в місті Пологи.

24 лютого нам зателефонувала моя донька з Дніпра і сказала, що почалася війна. Особливо було страшно, коли окупанти зайшли в місто, забирали людей. 

Світла не було. З продуктами виникли проблеми. Ми замовляли гуманітарку: давали гроші, щоб нам привозили їжу із Запоріжжя. 

Ми спочатку боялися виїжджати, бо моєму онукові дев’ятнадцять років - ми хвилювалися, що російські військові можуть затримати його на блокпості. Та коли вже стало неможливо чекати, ми всі на одному автомобілі виїхали.

Загалом було дев’ять блокпостів. Онука змушували все витягати з машини, роздягатися, показувати плечі.

З нами ще дітки були. Маленький хлопчик заснув ще в Пологах, а прокинувся уже в Оріхові. Але загалом все пройшло нормально.

Зараз всі ми живемо в гуртожитку в Запоріжжі. Дочка орендує дві кімнати. А приїхали сюди, тому що тут мешкав мій син. Спочатку приїхала старша донька, а потім і ми.