Війна почалася раптово. Я була вдома. Херсонську область росіяни окупували одну з найперших. Світ, який я знала, змінився назавжди за лічені секунди. Магазини й аптеки закрилися, люди почали панікувати, хапаючи все, що могли. Хліб зник миттєво, а банкомати перестали працювати. Звичайне життя перетворилося на хаос і невизначеність.

Я пам'ятаю, як сиділа в підвалі з дітьми, намагаючись заспокоїти їх і себе. Було дуже важко жити в постійній тривозі та відчутті небезпеки. Ліків в селі не було взагалі. Росіяни завезли їхні медикаменти, але вони не допомагали. Наша вулиця сильно постраждала: будинки були пошкоджені, вікна вибиті, все навколо виглядало чужим і зруйнованим.

Я не могла більше залишатися, і прийняла рішення виїхати. Тим більше, що окупанти забороняли моїй дитині навчатись за українською програмою. Ми поїхали. Іноді я так сумую за домом, що здається, ніби серце рветься назад. Але я вірю: настане день, коли знову буде світло, тепло і спокійно.