Під час обстрілів у Маріуполі я з чоловіком переїжджала до різних районів, сподіваючись знайти місце, де більш-менш спокійно. І куди б ми не їхали, скрізь нас наздоганяли бомбардування. Місто постійно перебувало під обстрілами.

Я бачила, як розбомбили драмтеатр. Одразу після вибуху допомагала рятувати сотні людей, що опинились під завалами.

26 березня ми з чоловіком виходили з Маріуполя пішки. Думали, що ночуватимемо у полі, але нас підібрали люди, що виїжджали. Це було справжнє щастя. Тоді ми зрозуміли, що вижили і скоро опинимось у безпеці.

Мій чоловік бачив свою матір останній раз у день нашої евакуації. Вона відмовилась залишати місто. Згодом окупанти вивезли її до росії в Астрахань. Там вона і померла.

Я сподіваюсь, що війна скоро закінчиться і я повернусь у Маріуполь.