Після початку війни почались обстріли та окупація. Я з онуками сиділа в укритті. Думала, що ЗСУ скоро прийдуть і нас визволять. Росіяни ходили по домівках, перевіряли сумки. Було дуже страшно, бо онучки були зовсім молоденькі. Ці нелюди могли з ними щось зробити.

Окупанти вбили однокласницю онучок та її матір, потім забрали двох доньок знайомих та не повернули. Росіяни – справжні звірі. 

Ми із донькою захворіли. Нам потрібні були ліки. Вирішили виїхати, але нас не випускали. Окупанти тримали мирне населення, як живий щит. З четвертого разу вдалось виїхати. Три дні ми їхали до Запоріжжя. Вдома я залишила все: худобу, собак, господарство. Зараз у Запоріжжі знімаю квартиру. Дуже хочу повернутись додому. Сподіваюсь, скоро настане мир.