Я жила в окупації після початку війни. Не працювали магазини, були зачинені аптеки. Я не виїжджала, бо мала фермерське господарство. Почались обстріли, стало страшно виходити на вулицю. У квітні я з дітьми виїхала з села, а чоловік залишився вдома.

Нас не пропустили на блокпості росіяни, довелось зупинитись у незнайомих людей в селі поряд с трасою. Вони нас дуже добре прийняли, дев’ять днів кормили мене та дітей. 

Потім довелось повернутись додому. Трохи згодом вже з чоловіком ми виїхали до Херсона, а звідти – до Кропивницького. Росіяни оглядали чоловіка, шукали татуювання. Я була налякана, дуже хвилювалась за нього. Зараз я мрію тільки про мир. Хочу повернути минуле життя, але це неможливо. Я вірю в те, що Україна переможе.