Мені 66 років. Я живу в місті Снігурівка Миколаївської області. Війна почалася на день народження мого чоловіка. Йому тоді виповнилося сімдесят років. Ми так чекали, щоб відсвяткувати, а отримали таку жахливу звістку. У березні в наше місто зайшли окупанти. Вони пограбували й розгромили магазини. 

Спочатку було тяжко, а потім стали отримувати гуманітарну допомогу. Пенсію не отримували. Воду носили з нафтобази. Там були пожежні баки. Щоб набрати її, потрібно було вистояти чергу. Також збирали дощову воду. Підприємці привозили продукти з Херсону. 

Якось ми були на базарі, почався обстріл. Снаряд влучив в останній поверх п’ятиповерхового будинку, що за пару метрів від базару.

Мій чоловік був надворі, коли біля школи вибухнув снаряд. Став нервовим. У нього пришвидшений пульс і підвищений тиск, а він не хоче лягати в лікарню. 

Коли прийшли наші військові, ми були безмежно раді. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна. Хочу, щоб мої діти і онуки жили щасливо.