Родина Пазушків вимушена зимувати у літньому будиночку, бо їхню хату зруйнували російській військові. 

Моя родина – це син, дочка, жінка. Ми поїхали з дому у травні, але нещодавно повернулися додому. 

24 лютого у нас було тихо, а коли Ізюм окупували, то і у нас почало все горіти. Дванадцятого травня окупанти зайшли в наше село, з того часу ми постійно ховались у погребі. Коли вже сил не залишилось, ми пішли до пункту евакуації. Звідти благодійна організація вивезла нас автобусом в Дніпро. Нас зустріли дуже добрі люди: вони допомогли з одягом, з квартирою, з усім іншим. Це дуже зворушило нас.

А що нас шокувало найбільше? Те, що ці російські військові творять, що хочуть. Ті, хто не бачив, що вони зробили в нашому селі, той мене не зрозуміє. Вони пограбували всі будинки.

У нашому будинку вибили вікна, кухня згоріла. Будинок зараз не придатний до життя, тому доводиться жити у літньому будинку.

Вода в нас є, бо поруч живе сусід, у якого є скважина. Він вивів на вулицю кран, ділиться з усіма водою. Ліки нам не потрібні, слава Богу, поки не хворіємо. Їжа є: декілька разів гуманітарку привозили, так що не голодуємо.

Ми не працюємо, бо давно вже на пенсії. Щоправда роботи нема ніде: ні в Святогірську, ні в нас. Дуже шкода молодь, яка повернулася. Бо зараз треба працювати, тоді не буде ні депресії, все буде в порядку. 

Я думаю, що війна закінчиться нескоро. У ворога ще дуже-дуже багато зброї. Тільки зміна вищого керівництва росії може щось змінити в ході переговорів. А в майбутньому все буде Україна. Як живемо в Україні, так і будемо жити в Україні. Сподіваюся, що все буде добре!