Російські військові забрали у родини з будинку все, тому люди рятувалися як могли. 

Ми жили в селі під Енергодаром. У мене є чоловік, двоє дорослих дочок, зяті й онуки.

Перший день війни – це було страшно і неочікувано. Ми не думали, що так може статися. А на початку серпня до нас прийшли додому, побили чоловіка, забрали все, що можна. Вони нам погрожували, тому довелося покинути свою домівку.

Ми виїжджали через Василівку. Три дні там ночували. Лише на третю добу нас випустили. Не випускали так довго, тому що окупанти прикривалися нами.

Взагалі на нас дуже давили, дуже тяжко було проїжджати блокпости, які ночами обстрілювалися.

Врешті ми приїхали до дітей у Запоріжжя. Зараз чекаємо на Перемогу, щоб скоріше повернутися додому. Повернемося, і все буде добре. Ми відбудуємо все, що вони розбили.