Мені 69 років. Я жив у Мелітополі. Коли проходив референдум, я ховався то у сестри в селі – поряд з Костянтинівкою, то на дачі в Кирилівці. А потім виїхав у Запоріжжя.

Я жив за п’ять-шість кілометрів від аеродрому, де 24 лютого пролунали перші вибухи. О пів на шосту мені зателефонував племінник із Дніпра і сказав, що почалася війна.

Банки не працювали, тому складно було дістати готівку. Потім з’явилася можливість зняти її, сплативши певний відсоток за послуги. Починалося з трьох відсотків і дійшло до п’ятнадцяти. Значно зросли ціни на продукти.

Я був головою житлово-будівельного кооперативу. Окупанти вимагали від мене списки мешканців, які виїхали. Російські поліцейські влаштували допит, але я не надав їм ніякої інформації.

Я виїжджав на своєму авто з жінкою зі свого будинку. Ми виїхали з Мелітополя о шостій ранку, а вже о сьомій були Новоселівці. Записалися на виїзд. Були 720 в черзі. У мене проблеми зі здоров’ям, тому мені було важко довго чекати. На блокпосту стояли чеченці. Вдалося домовитися з ними, щоб вони пропустили мене поза чергою.

Я хочу повернутися додому й жити щасливо.