Ми жили в селі. Окупанти почали заїжджати зі сторони Бердянська. Дуже багато техніки було. Потім стали люди збиратися, щоб виїжджати. І ми поїхали сім’єю: я, чоловік і дитина п’ятимісячна. Страшно, звісно, було. Окупанти ходили по селу й шукали АТОвців, перевіряли хати, сараї. До нас, слава Богу, не зайшли, а на центральних вулицях були.

Не було ні світла, ні інтернету – нічого. Ми не знали жодних новин. Страшно було. Там батьки мої залишилися та сестра - вони не змогли виїхати.

Ми дуже багато блокпостів проїхали, шокувало  ставлення росіян. І сильні обстріли теж шокували. У мене сестра там була вагітна, вона ховалася. З нею не було зв’язку, і було дуже страшно за неї.

Переживаю за батьків, за сестру, тому що в них на окупованій території не все добре. Хочеться поїхати назад у свою домівку. Дуже сумую за близькими, хочу, щоб усе вже було добре.