Я жила в селі Павлівка Снігурівського району. Працювала фельдшером, є сім’я, двоє дітей. Все було добре до війни.

24 лютого я вдома була. О шостій ранку мені зателефонували і сказали, що війна. Потім було вісім місяців окупації. Не було світла, води, рашисти тероризували нас. Ходили по домівках, щось постійно шукали.

У нас був якийсь запас продуктів і води, але все закінчувалося. У людей зі свердловин качали воду - так і вижили.

Донька зі своїм хлопцем не встигли виїхати, а він був в АТО, і окупанти його забрали. Це було для нас найстрашніше. Але він потім втік, і вони з донькою виїхали на Херсон, а звідти - на Запоріжжя і Миколаїв. Мені важко і зараз про це все згадувати.

Віримо в перемогу, що наші хлопчики вистоять, і все буде добре. Я думаю, що після такого горя має бути все добре.