«Окупанти забрали навіть батьків орден»

Олена Олександрівна з болем згадує, як російські військові прийшли у її дім і почали перебирати речі. А пізніше взагалі розбомбили будинок.

Мені 70 років. Я народилася, навчалася і прожила все життя в місті Ізюм. Закінчила Харківське медичне училище, отримала спеціальність фармацевта. Я вдова, чоловіка вісім років немає. Діти зі мною не живуть, одна зараз.

Я цього ніколи не забуду. 22 лютого була в Харкові у лікаря на консультації. 23 лютого приїхала додому. Були розмови з ріднею, що мені якось дуже тяжко на душі, якісь передвісники були. Мені говорили, що все буде добре. Лягла спати, а зранку прокинулася і дізналася, що почалася війна. Я зібрала речі і стала чекати. Не знаю, чого чекала.

Місто окупували. І коли вони прийшли до нас, то забрали все. Я не говорю про пічку, телевізор – вони забрали і ліки, і мої книги - перебрали все і забрали навіть батьків орден за Другу світову війну.

У цей час, коли військовий перебирав документи, він їв варення. Як можна було це робити? Ніякої совісті взагалі немає! Пам’яті ніякої про батька не залишили. Тільки ту, що в голові.

Мій будинок розбомбили 3 березня. Я залишилася в підвалі з речами. Деякі речі можна було врятувати: наприклад, фото, бо вони для мене дуже цінні.

5 березня з волонтерами виїхала спочатку в Краматорськ, потім у Дніпро, далі – в Полтаву. Три тижні тому повернулася до Харкова - тепер живу в помешканні дітей. Дуже тяжко, звісно. Проте, таких, як я, мільйони.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/