«Окупанти воюють з нами не тільки на полі бою - вони намагаються захопити наші голови»

Через пережитий у Маріуполі стрес Олександр по-іншому став ставитися до життя: він не втрачає оптимізму і насолоджується кожним днем. 

Взагалі я - з Донецька. В 2015 році приїхав в Маріуполь, проживав на бульварі Шевченка. Коли почалася війна, я був вдома, саме збирався на роботу. Про початок бойових дій дізнався від дружини: їй рано-вранці прийшло повідомлення від друзів. Ну, і понеслося...

Приблизно через три дні прийшло розуміння, що потрібно брати себе в руки – заправити автівку, купити продукти, воду, якусь газову горілку, батарейки тощо. 

Щоправда, на той час у нас в гостях були батьки і, за старою традицією, вони накупили трохи консервів - тож були запаси. А ще консервації привезли, сало, так що ми початок війни пережили нормально. Всі три тижні, які ми знаходились в Маріуполі, нам всього вистачало.

У нас був запас мінеральної води «Моршинська». Я завжди її купував багато, тож пили ми цю воду, а для господарських потреб брали в криничках. Коли було більш-менш безпечно, то я брав декілька баклажок і йшов туди. Там, звісно, була величезна черга, але ми так вирішували проблему з водою. А коли там поруч упала ракета, ми перестали туди ходити.

В наш будинок одного дня прилетів снаряд: квартира належала сусідському хлопцю, але він десь поїхав. Втім, там був його батько та його дівчина - і саме туди влучив снаряд. Коли ми з сусідом з іншої квартири вибігли в загальний коридор, то побачили,  що квартири просто немає.

Ми поїхали з міста 15 березня чотирма машинами з нашого будинку. Це був другий день, коли була можливість виїхати з Маріуполя. Багато речей з собою не взяли, але взяли трьох котів.

У Мангуші ми почали зустрічати цих збройних негідників. Звісно, були великі черги. Після Мангушу ми поїхали до Бердянська, а наступного дня – в Запоріжжя. Уже через ніч я ночував у друга в Запоріжжі.

Зараз ми з усією нашою родиною живемо в одному місті, в Києві. У брата все добре з грошима, він допомагає батькам орендувати квартиру. 

Я працюю віддалено. Зараз, звісно, дохід не такий, як до війни, але мені вистачає на оренду квартири, на продукти. Втім, я не знаю, чи зможу повернутися на той обсяг роботи, який був. Поки йде війна, нічого змінювати не думав. Поки що все - у стані невагомості.

Не думаю, що є людина, яка не вгадує, а може ґрунтовно відповісти на запитання, коли закінчиться війна. Але мені здається, що це надовго - це все дуже серйозно. Навіть, якщо та сторона зараз зазнає поразки на полі бою. На жаль, вона веде боротьбу за голови - і нам буде дуже важко достукатися до тих голів, які вони вже «промили».

Нині у мене вже все чудово: біля мене всі мої рідні, я перейшов на українську мову і кайфую від цього. Буду звикати до сьогоднішньої реальності і продовжувати жити, не втрачаючи ні бойового духу, ні приємного позитиву.