Ми живемо недалеко від Щастя. У нас із дружиною є діти, онуки, батьки. Слава Богу, все добре.

Коли почалася війна, наше життя кардинально змінилося. Раніше була перспектива, а зараз її нема. Живемо одним днем ​​і нічого не загадуємо. Стало дуже тяжко.

Стріляли – і все літало над нашими головами, навіть дружина знала, коли летить міна, а коли снаряд.

Внаслідок військових дій з нашого селища загинула лише одна людина, в неї влучив уламок. Звісно, ​​це страшно. Петрівку не дуже зачепило, але місто Щастя дуже постраждало. Там і загиблих багато, і руйнувань. Наш будинок знаходиться біля блокпоста, на щастя, він не постраждав.

Змінилася наша безпека. Раніше я любив полювання, але зараз не можу піти, бо нікуди не можна. Ми збираємо гриби, і щоразу страшно, бо можуть бути різні сюрпризи. Але ми вже до всього звикли.

Ми були на морі і почався феєрверк. Наші діти почали присідати, а решта продовжувала грати. Відразу можна відрізнити дітей, які чули війну.

Ми не можемо побачити своїх рідних, які мешкають на тому боці, наприклад, у Луганську. У нас помер родич, але ми не змогли поїхати на похорон. Втратився родинний зв'язок, порушилося спілкування.

Мрію, щоб усе це припинилося та налагодилося життя, щоб можна було будувати плани, щоб діти могли вільно вчитися, сміливо ходити нічого не боятися.