Мене звати Сашко. Мені 14 років і я навчаюсь у 8 класі Апостолівського ліцею #4. В мене є мама, тато і сестричка Дашуня. Особливо хочу написати про мою сестричку. Їй 10 років, але вона не розмовляє. Вона навчається у навчальному інклюзивному центрі. В неї спеціальне навчання. Вона на жаль дечого не розуміє, але загалом вона дуже розумна дівчинка. Я дуже -дуже її люблю.

Рік тому наше місто було прифронтовою зоною. Ми часто чули вибухи, дрожали вікна та двері. Ми хотіли поїхати, бо знали, що вороги зовсім недалеко. Навіть поїхали до іншого міста, але повернулись через тиждень додому. З сестрою було дуже важко жити у чужій квартирі. Дуже хотілося додому. Особливо було страшно, коли взірвали школи, ми живемо за 50 метрів від школи. Це було десь біля 3 ночі, було дуже-дуже гучно, весь будинок дрожав, але Бог нас зберіг, пошкодило трохи дах, але зовсім трішки. Проте було дуже страшно, я навіть деякий час після цього зіїкався трохи. І зараз іноді чутно вибухи і щось літає, але дякуючи нашим героям, зараз ми більш-менш в безпеці.

Моя найбільша мрія, аби скінчилася війна. Щоб всі герої повернулись додому живі. І ще одна з найбільших моїх мрій, щоб моя сестричка заговорила повноцінно. Я розумію, що ви не можете виконати це, але ви можете подарувати приємні сюрпризики. Якщо не можете для нас обох, то хоча б для моєї сестрички. Вона дуже любить ляльок Лол. І ще солодощі.