Зранку близько сьомої години я раптово прокинулася від сильного вибуху. Здавалося, що це грім, але на вулиці було ясно і без хмар. Але знову загриміло. Я взяла телефон і перше повідомлення, яке я прочитала, було від класного керівника, який повідомив, що уроки відміняються. Я забігла до кімнати своїх дітей, і вони також сиділи, не розуміючи, що відбувається. Нас охопила паніка, коли через кілька хвилин стало відомо, що підірвали Очаківський порт, де загинули наші близькі друзі-військові. Це була війна! Паніка! Ми почали бігти по магазинах, але полиці вже були порожні. Потім ми поспішали до аптеки, щоб купити все необхідне. Потім були ще вибухи, і ще… Діти плачуть в підвалі. Ми біжимо до подруги, разом не так страшно, і в неї є теплий підвал. Невдовзі ми почули авіацію, не знаючи, чи це наші, чи чужі. Ми сиділи в підвалі… Всю ніч там лунали вибухи, діти не спали, і всього нас було дев'ять чоловік. Тільки о 4 ранку все стихло, і ми змогли відпочити.

Провели 14 днів в підвалі, і ми вирішили виїхати в Первомайськ, Миколаївська область. Поїхали туди разом з двома іншими мамами і шістьма дітьми. Ми знайшли двокімнатну квартиру і поступово організували життя там. Пізніше ми дізналися, що Очаків був атакований касетними авіабомбами 3 квітня. Одна з них розірвалася прямо в нашому дворі (ми жили в приватному будинку), і пошкодила вікна, дах і двері. Все було дуже жахливо! Пізніше стався ще один вибух 9 січня, в результаті якого більше вікон не залишилося. Зараз ми переселенці. Спочатку нам дивно було називати себе так, але людина звикає до всього, окрім розривів бомб та втрати близьких друзів, яких вбили нелюди.

Ми переїхали, знайшли квартиру в оренду (ціни за оренду суттєво зросли). Був великий шок, коли взимку було відключено електроенергію на три дні, а в квартирі все працює на електриці. Ми ходили грітися і заряджати телефони в магазинах. Моя донька дуже довго відходила від шоку, коли вночі 19 грудня прямо перед нашими вікнами збили безпілотник.

Мої старенькі батьки залишилися в Очакові. Їх дім теж двічі пошкодили внаслідок вибухів, але вони не хочуть виїжджати, їм дуже важко…

Ми зустріли дуже чуйних і добрих людей, коли тільки переїхали і зняли квартиру. Ріелтор та власник квартири побачили, що у нас багато дітей, і принесли нам продукти, подушки, ковдри. Ріелтор навіть не взяла з нас оплату за послуги. Ми плакали, бо залишаючи дім і все, що ми мали, нам допомогли абсолютно незнайомі люди…

На даний момент я домогосподарка і веду влог на YouTube, з якого отримую невелику суму для забезпечення нашого проживання. Я отримала поранення від осколка снаряда. На згадку про страшні події залишився светр, в якому я просиділа 14 днів в підвалі, і саме в ньому я приїхала в чуже місто.