Зміни, що принесла війна, жахливі. Зруйнувалося все життя, всі плани на майбутнє. Живемо в гуртожитку, знімати квартиру дорого, син тут ходить у школу, звикає до нового життя, але всі ми хочемо додому і дуже чекаємо перемогу.

В Сєвєродонецьку, спочатку 2014 рік, потім 2022 рік, обстрілювали місто так, що боялися, що наступний приліт буде в наш будинок.

Коли почалася війна 24 лютого, то наче вернулися назад в 2014 рік, знову вибухи, знову треба виїжджати. Спали в коридорі, спускалися у підвал, виїхали з Лисичанська, через півгодини розбомбили колію. То був останній поїзд з Лисичанська. Я і мій син Кирило (тоді йому було 13) їхали на другій полиці удвох, на сусідній полиці дві дівчинки, внизу на кожній полиці сиділи по п'ять людей. Потяг зупинявся, перечікували обстріли, страшно було, що поцілять у потяг або в колію перед потягом. Їхали 32 години до Львова.