Людмила Степанівна виїхала з Торецька через відсутність опалення. Зимувати в місті було неможливо. Та й обстріли бувають. Коли снаряд потрапив у зупинку, були загиблі. А після влучання в школу зазнало пошкоджень житло Людмили Степанівни

Мені 66 років. Я жила в Торецьку. Переїхала у Мирноград до знайомої, бо у нашому місті немає ні води, ні газу, ні опалення. Мені не дуже хотілося виїжджати, але без опалення я не перезимую, тому довелося. У Мирнограді міська адміністрація з розумінням ставиться до переселенців, надає гуманітарну допомогу.  

Про початок повномасштабної війни я дізналася від подруги з Харкова, яка зателефонувала мені 24 лютого і сказала, що її місто обстрілюють. Для мене ж це не було великою новиною, бо я спостерігаю за бойовими діями з 2014 року. Торецьк знаходиться якраз на лінії розмежування. 

Води у нас не стало у березні, але її періодично підвозили. А зараз немає опалення, тому залишатися в місті на зиму неможливо. Та ще й обстріли. Навпроти мого будинку розташована школа. Коли її бомбили, у мене вікна вилетіли. Не знаю, як я залишилася живою.

У серпні обстріляли зупинку – загинуло вісім людей. Страшно було навіть на вулицю виходити.

Моя донька живе в Криму. Ми з нею ніяк не можемо побачитись. Тільки по телефону спілкуємось, але зв’язок не завжди хороший. 

Сподіваюся, що війна скоро закінчиться. Я б хотіла дожити своє життя у спокої, щоб я могла впевнено лягати спати і виходити на вулицю, не боячись, що звідкись може прилетіти снаряд.