Ми жителі Волноваського району, село Урожайне. В 2014 до нас війна не дійшла, вона дійшла до Мар’їнки. В 2014 році робили голосування, але ми не ходили, бо воно нам не потрібно. Тоді мало людей пішло голосувати. У нас війни в 2014 як такої не було в районі, вона дійшла до Мар’їнки, а далі там Курахово і наше село за 12 кілометрів від районного центра. 

Двоповерховий будинок у нас в селі був, ми його 20 років будували, ремонт робили. Першого числа нас обстріляли - повибивало вікна. Зайшли рашисти в село, обстріляли і нашу машину в гаражі, все побило. Ми 7 числа виїхали звідти. Робили спробу виїхати шостого, але нас завернули, щоб ми їхали на Донецьк або на Ростов. Ми повернулись назад, а потім з сусідами виїхали на одній машині. 

Сумки похватали, що було, і все. Через годину нам подзвонили і сказали, що в нашу хату залізли і все витягли. Машину також: прострілили, а потім витягли  і забрали. 

Вчора ми дзвонили своїм знайомим з села, то узнали, що вже і поселились у нас у хаті, хоч там немає ні вікон, нічого. Якщо світла немає, котел працювати не буде, бо він на електриці. 

Ми виїхали в Запоріжжя, тут нас зустріли і безкоштовно поселили знайомі дочки. Жили три місяці тільки за комунальні. Зараз переселились в хостел і живемо безкоштовно. 

Рашисти в нас там стоять і не вийшли звідти, живуть в наших будинках. Районний центр так і не взяли. На нашій вулиці залишалось чотири чоловіки, а там далі з дітьми ще залишались люди. Зараз лінія фронту в нашому селі, окупанти сидять в нашому селі. Ми тільки чуємо в телеграм-каналі, що там відбувається, і все. 

Ми думали, що війна закінчиться швидко і їх виженуть. Ми думали, що повернемось додому до зими. Якби одне місто звільнили, то була надія, що звільнять і наш край. Там все вже розбили, одні руїни. Перемога буде за нами, але коли - це питання. Якщо дадуть зброю, то їх поженуть, а не дадуть, тоді воно затягнеться. 

Думаємо додому повертатись. В місті добре, але ми звикли працювати, копатись в землі.