На початку війни у нас був шок, та й досі він не пройшов. Важко дуже. Ми нікуди не виїжджали, так і живемо в місті. Справляємося якось, із Божою поміччю. Пенсію отримуємо і виживаємо. Люди в Слов’янськ повертаються, але Бог його знає, що нас тут очікує.

Обстріли – це найстрашніше. От і сьогодні був приліт у Миколаївку, це тут поблизу. А взагалі – у нас і вода є, і світло. Бувають ремонтні роботи, а так – усе є. Таке враження, що ніколи ця війна не закінчиться. Стільки вже людей загинуло! Внук мій також воює. Самі лише стреси та переживання. Мрію, щоб швидше була перемога і війна закінчилася.