Я живу в Слов’янську Донецької області, мені 66 років. Ми нікуди не виїжджали, так і живемо тут.

З першого дня війни у мене шок, і до цих пір. Важко дуже. Обстріли, обстріли. От і сьогодні обстріляли нас і Миколаївку тут, поблизу.

Ну а так - і вода, і світло є. Ну, бувають ремонтні роботи, а так - все є.

Справляємося якось, з Божою допомогою. Пенсію отримуємо і виживаємо. Люди в Слов’янськ повертаються, а Бог його знає, що нас тут очікує.

Таке враження, що ніколи війна не закінчиться. Скільки вже людей загинуло! Мій внук воює - одні стреси й переживання.

Мрію, щоб швидше була перемога і щоб швидше це все закінчилося.