Я з рідними жила в селі Мала Токмачка Запорізької області. Про початок війни дізналася від сина, але не могла в це повірити. Усвідомила, коли почалося бомбардування. Обстріли не стихали ні вдень, ні вночі. У квітні ми виїхали в Запоріжжя. 

Ми двічі їздили додому. В селі залишилося дуже мало людей. Вони отримують гуманітарну допомогу. 

Багато будинків розбито. Все поросло бур’янами. Там уже три місяці немає ні газу, ні світла. 

Мене шокує те, що росіянам навіть дітей не шкода. У 1941 році мені було сім років. Я вже другу війну переживаю. І з упевненістю можу сказати, що ця - значно жорстокіша.