Через війну наша сім’я втратила житло, у дітей немає нормальних умов навчання та життя, у дорослих - роботи. Ми тікали з Маріуполя, в чому були. І не можемо повернутися до рідного міста, бо воно окуповане.

Майже місяць ми жили в жахливих воєнних умовах. Наші діти отримали глибокі психологічні та частково фізичні травми, бо на їх очах відбувались обстріли та бомбардування житлових будинків. Середній син потрапив під обстріл, його відкинуло вибуховою хвилею.

Коли ми ховалися у підвалі занедбаного будинку у Маріуполі, діти знайшли невеличку дитячу подушку-іграшку. Тікаючи з-під мінометного обстрілу, хлопці захопили її із собою. Вона стала для нас символом рідного міста і втраченого там дитинства.

Обстріли і бомбардування відбувались на очах у дітей