Перший день війни був жахливим. Все відбувалося, як у страшному сні, і здавалося, що це не може бути правдою. Було дуже страшно за життя та за майбутнє. У мене є син-інвалід - за нього я боялася найбільше. 

Обстріли були постійно, були прильоти поряд із будинком. Від вибухів вибило вікна, у квартирі стало небезпечно перебувати.

Ми прийняли важке рішення та виїхали на Закарпаття, щоб урятуватися. Залишати будинок було боляче, але іншого виходу не було. У Добропіллі зараз все зруйновано, повертатися нема куди.

Я чекаю на мир. Дуже хочеться, щоб ця війна закінчилася.