Мені 19 років. Я жила з батьками в Харкові. 24 лютого, о п’ятій ранку, ми почули вибухи. Коли зникло світло, швидко зібралися й виїхали в Полтаву. Того ранку, як ми виїжджали, був снігопад. Дороги були нерозчищені. Утворилися затори. Ми добиралися дуже довго. 

Один волонтер, коли дізнався, що ми з Харкова, дав нам їжу й одяг. Це було дуже зворушливо. 

Ми з рідними стали більше цінувати одне одного і те, що маємо. Намагаємося не відкладати життя на потім. 

Хочеться, щоб війна закінчилася якомога скоріше. Хочу повернутися до рідного міста, зустрітися зі своїми близькими і жити тим життям, яке було до війни.