Мені 68 років, живу з чоловіком. Діти пороз'їжджалися, куди кого судьба закинула. Живемо удвох, доглядаємо свекруху. Ми ще згадуємо війну, яка була в 2014 році, хоча вона на нашій території не дуже так була, але Краматорськ нам запам'ятався дуже добре, і Дружківці діставалося.

У 2022 році пів року не було ні газу, ні води, і світло давали по часах. Звичайно, було дуже тяжко. О четвертій ранку вставали, щоб зайняти чергу - воду в діжках привозили. Сусіди у нас жили дружно, як одна сім'я, допомагали один одному. Зразу у паніці кинулися запасатись якимись продуктами, але в нас, пенсіонерів, грошей не дуже багато. А тоді вже почали потихеньку гуманітарку давати. Дякувати Богові, вижили.  

Шокувала розруха. Люди залишилися без житла. І куди їм тепер? Дуже жалко цих людей. Ми їм допомагали, хто чим міг: хто одежу давав, хто їжу, хто до себе їх запрошував переночувати, бо це був такий страх і шок!

Ми вже не в тому віці, щоб спочатку починати все. Дуже тяжко дивитися на ці всі страждання, на цих маленьких дітей, які не встигли виїхати. Старим людям теж нікуди йти, а квартири дорогі. 

Надіємося, що наші захисники переможуть, і в кінці кінців настане мир. Ми чекаємо, що повернуться сусіди додому, повернуться діти наші. Я бажаю, щоб як можна менше людей загинуло, і наші хлопці повернулися. Вірю, що все буде добре, що ми переможемо і наша країна розцвіте.