Історії, які ви нам довірили
Мене звуть Родіон. До того, як почалися бойові дії, я жив спокійним і безтурботним життям. Я гуляв із друзями у дворі, ходив на гімнастику, займав треті місця на районних змаганнях. Щоліта ми їхали на море, жили й не тужили.
Але коли почалися бойові дії, ударною хвилею снаряди вибили вікна в гімнастичній школі – і мама перестала мене туди водити.
Всі поїхали, у дворі було порожньо і нецікаво.
Часто вимикали світло, в результаті довелося і в нелегкий час міняти проводину.
На початку війни мене і мою сім'ю перенесло до Азовського моря. Там ми жили три місяці. Потім довелося поїхати назад до Макіївки – моя бабуся захворіла на рак, і всі гроші йшли на її лікування.
У цей час школа запропонувала путівку в цей табір [від Фонду Ріната Ахметова], тому що стріляли.
Мене відправили в мій перший табір. Повернувся я в жовтні й продовжив навчання.
Бабусі ставало дедалі гірше. Взимку 7 грудня 2014 померла моя бабуся Тома, а через чотири дні, тобто 11 грудня, у мене був день народження.
У моєї мами захворіла щитоподібна залоза, але ця хвороба не смертельна.
2016 року, 30 грудня мені завели кота. Він народився 7(!) грудня, і я назвав його ТОМ [у пам'ять про бабусю].
Все сталося швидко і несподівано.
2014 року я й не міг уявити, що так зміниться моє життя і життя багатьох дітей.
Тоді я зрозумів, що кожну секунду життя потрібно берегти. З появою всього цього я забув на два роки про друзів, про свободу і про життя. Ті два роки з кожним днем були дедалі гірші.
Але зараз, 2017-2018-го, ніби якось вирішилося своїм ладом, точніше люди почали повертатися – і місто ожило.
Мир – це час веселощів, дружби, спілкування. Можливість проявити себе, психологічно зміцніти. Час стати людиною.
Але люди – це такі істоти, які постійно воюють!
Сподіваюся, Миру у Світі буде більше. Я за мир в усьому світі.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
