Децик Альона, 11 клас, Бугаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Волошин Віктор Миколайович

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна в Україні розпочалася 24 лютого 2022 року, і з того часу кожен день став страшним та болючим випробуванням для людей. Мій шлях розпочався разом з першим звуком сирени, та тисячами новин про початок війни в Telergram.

Тоді я зрозуміла, що наше життя більше ніколи не буде, як раніше.

Перші дні війни були сповнені масштабного хаосу. Всі почали масово закупляти продукти харчування. Я живу в селі, але в той час всі боялися та писали повідомлення з словами «люблю тебе, надіюсь, ми прокинемося зранку». Мої друзі з різних міст змогли виїхати на початку березня в моє село.

По новинах говорили, що це на два тижні, але вже протягом 1000 днів війни ми живемо у невизначеності.

Я та багато українців навчилися цінувати прості речі: спілкування з близькими, мирне життя, можливість всім бутим разом, вийти на вулицю без страху. Я зрозуміла, як важливо підтримувати одне одного, адже в умовах війни ми стаємо єдиною родиною. Наші втрати, переживання і перемоги – це не лише особисті болючі спогади, а частина історії нашою країни.

Ми побачили стійкість українців, люди, не зважаючи на великі ризики, почали допомагати: деякі стали волонтерами, інші збирали гуманітарну допомогу та підтримували армію.

Люди влаштували пункт збору, куди приносили все необхідне для переселенців та військових. Протягом перших місяців воєнні дії охопили багато міст: Київ, Харків, Маріуполь.

Маріуполь став  символом героїзму та трагедії. Цивільні і військові страждали від бомбардувань та блокади. Російські війська намагалися захопити Київ за 3 дні, але завдяки нашій обороні, місто витримало натиск. Харків став мішенню для постійних обстрілів і атак.  

Бої за місто стали символом незламності духу. Сотні тисяч людей були змушені покинути свої домівки, залишивши не лише речі, але й частинку свого життя.

Новини про смерть, стали частиною буденності. Нескінченні втрати близьких стали найтяжчим ударом для тисячі сімей. Війна в моєму понятті – це не лише зброя та бої. Це боротьба за правду і справедливість. Ми зрозуміли, як швидко може змінитися життя.

Тисяча днів війни в Україні – це цифра, яка вражає тривалістю, але за нею стоїть більше, ніж просто час. Це 1000 днів нестерпних страждань та випробувань.

Кожен із цих днів залишив слід у житті українців. Це тисяча днів прожитих у бомбосховищах, це час безперервної боротьби на фронті, де постійна загроза смерті.

Це зруйновані міста і села, перетворені на руїни. Десятки тисяч солдатів та цивільних загинули, захищаючи свою землю, або стали жертвами обстрілів. Тисяча днів, це не лише страшна історія, а й приклад для всього світу, що у найважчих умовах ми зберегли людяність та віру за своє майбутнє.

Сьогодні, коли війна триває, ми продовжуємо боротися, допомагати іншим і не втрачати надію.

Мій шлях – це шлях до миру. Цей шлях в тисячу днів, був складним і я впевнена, що попереду нас чекає не менш складний шлях боротьби та надій. Я вірю, що ми переможемо, та зможемо відбудувати нашу країну.

Кожен новий день – це нове випробування для нас та нашої країни. Цей період вторгнення агресора, ввійшов у історію України, як боротьба за мирне життя.

І хоч війна ще не закінчена, і шлях до перемоги довгий та складний, але Україна показала всьому світу, що вона не просто держава, а стійкий народ, який буде боротися до кінця, за своє право на існування та мирне життя своїх дітей. Щоб пройти цей шлях, важливо не втрачати людяність, підтримувати себе і тих хто нас оточує,  вірити в справедливість та мир, які обов’яково настануть.