Я жила в Нікополі. У перший день війни у місті почалися обстріли. Мені зателефонувала кума і сказала, щоб ми виїжджали. Мені стало дуже страшно. На заправках почався ажіотаж. Виїхати з міста було неможливо.

Нікополь руйнували щодня. Я дуже хвилювалася за дітей. Багато людей виїхало з міста. Я також вирішила виїхати з дітьми до батьків у Дніпропетровську область.

Найбільше мене шокує, що Нікополь руйнують уже два роки. По місту б'ють артилерією. У мене відчуття, що про нього забули. Ніхто не може це зупинити.

Мені приємно, що під час війни є допомога від волонтерів. Продуктова допомога суттєва.

Я хочу бачити майбутнє без війни, щоб був мир.