"Ніколи не пробачу росіянам смерть сестри"

Рабешко Єлизавета, 8 клас
Опорний заклад освіти «Матвіївський загальноосвітній навчально-виховний комплекс «Всесвіт» Матвіївської сільської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Мостова Світлана Леонтіївна

Війна. Моя історія

Моє серце розривається від болю. Аби якось себе заспокоїти, хочу розповісти про свою родину.

Мене звати Ліза. Мешкаю у селі Матвіївка, що на Запоріжжі. Навчаюся в восьмому класі. Сестра Світлана закінчила навчальний заклад у 2022 році. Любов батьків сягала неба, бо мали двох доньок, та ще й яких! Гарні, чуйні, талановиті. Успішні в навчанні, активні у позакласних заходах. Чому ж не пишатися такими розумничками!

Світланка була старша за мене на шість років. У неї були власні погляди на життя, різні уподобання та захоплення. Вона мала чудовий голос, відвідувала музичну школу, грала на гітарі. Здавалося, що все добре.

Бачив, як кухарі та вчителі готують різні страви для хлопців, плетуть сітки; інші в’яжуть шкарпетки, шиють, роблять окопні свічки, печуть хліб. Ми, причаївшись, слухали їхню розмову. Не довго думаючи, Світлана запропонувала мені стати волонтерками. Вона пояснила мені, що я повинна робити, а сама зателефонувала своїй подрузі Христині. У нас все вийшло.

Я збирала вдома бляшанки, а тато із «Садового центру» привозив парафін. Із цього матеріалу виготовляла окопні свічки. Мені хотілося, щоб тепло мого маленького серця зігріло наших Захисників та Захисниць. Не залишалася осторонь конкурсів, брала участь у ІІІ (всеукраїнському) етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» (Джура») – «Джура - 2023: Карпатська Січ», який відбувся в мальовничому селі Осій Закарпатської області з 20 по 27 серпня 2023 року. Наш рій носив назву «Відчайдухи» куреня імені Богдана Завади. Так, я відчайдушна, бо я – Українка. Та й участь у патріотичному заході «Шаную воїнів, біжу за Героя України» є підтвердженням моєї віри у свою націю. Ось така з мене вийшла волонтерка.

А що ж Світланка та Христинка? Чи вдалося їм здійснити свої наміри? Якою ціною?

Навчалися дівчата в нашому комплексі, мріяли про щасливе життя. Кожна по-своєму – Талант. Їх об'єднувало спільне хобі – музика. Вони створити дует «Similar girls» і стали учасниками «cover band Gems». Вбагатократ Світлана та Христина чарували своїми виступами просто неба на вулицях міст Запоріжжя, Києва та Дніпра. Майже всі пісні були присвячені захисникам та подіям в Україні. Дівчата своїми вуличними виступами постійно збирали кошти для українських захисників, вірили в перемогу та наближали її вчинками. Вони мріяли об’їхати увесь світ зі своїми піснями. Але не судилося…

Моїй сестричці – 19, Христинці – 21. Тепер їх немає. Могили дівчат поруч. Їх об’єднує прапор однієї із бригад, яка нині нищить рашистів на Сході.

Горе не тільки батькам, жителям громади, а й всій Україні. Кореспонденти «Сніданку з 1+1» та ТСН повідомили весь світ про загибель дівчат – цвіту нашої нації.

Вони хотіли жити на своїй землі, піснею підтримувати український дух. На жаль, російська ракета нещадно забрала їх голос, їхнє життя

Ось такі вони – юні волонтерки-співачки. Чи заспокоюся я? Напевно, ніколи. Моє серце ще довго буде розриватися від болю. Я втратила найрідніше – сестричку. Тож нехай моя Україна не забуде про той дорогоцінний внесок, який зробили Світлана та Христина.

Нехай їхній спів лунає по всій Україні. Ніколи не пробачу росіянам за смерть сестри.