«Кожного дня ворожі ракети та кулі забирають чужі життя»

Коломоєць Діана, учениця 11 класу ОЗО "Матвіївський ЗНВК «Всесвіт» МСР

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тітова Тетяна Олексіївна

Моя Україна майбутнього

Мир сьогодні став набагато більшим, ніж просто слово. Це найпотаємніша мрія мільйонів людей в країні та за її межами. Це найсвітліші спогади, що викликають посмішку на обличчі у найтяжчий час. Це те, що дарує надію і силу вірити в завтрашній день, боротися за світле майбутнє.

Кожного дня ворожі ракети та кулі забирають чужі життя. Мільйони дітей та дорослих більше ніколи не зможуть побачитися один з одним. Холодні бліді руки більше не відчують тепла рідних материнських обіймів.

Щоночі я засинаю із думкою, що і мене чекатиме така доля, а цей день був для мене останнім. З моїх вуст не сходить молитва, по щоках течуть сльози, а останнє, що я пам’ятаю перед тим, як заснути від повного виснаження — це те, як тремтять мої руки та гул літаків і ракет, що пролітають над моїм домом. Щоранку, коли прокидаюсь, я можу видихнути із полегшенням. Хоч ненадовго, але я можу заспокоїтися і насолодитися хвилиною тиші.

А далі все йде за сценарієм: вий сирени, рев двигунів автомобілів і турбін літаків-винищувачів, вибухи, жах в людських очах і сльози… Найгіркіші серед них дитячі, бо, дивлячись на них, розумієш, що ці спогади відбитком ляжуть у їхній пам’яті, витіснивши все те світле, що ми називаємо «дитинство».

Деякі, не знаючи, що буде далі, виснажені постійними «емоційними гойдалками», вирішили поставити крапку в історії власного життя, так і не дочекавшись завершення цього кривавого божевілля. Не дочекавшись часів, коли настане Мир. Все в цьому світі має свої початок та кінець. Немає нічого вічного. Тож, уявімо собі, що одного сонячного ранку усі новини будуть миготіти різнобарвними заголовками, а всі статті будуть переповнені щирою радістю. Перемога.

Всі можуть видихнути з полегшенням і з посмішкою на вустах вийти на вулицю, споглядаючи чисте вільне небо, поки десь вдалині наші захисники з галасом святкують. А поруч гордо майорить прапор держави, що пройшла чи не найбільше випробувань на шляху до справжньої Незалежності.

Вся країна об’єднається у цей день під спільним гаслом: «Слава Україні! Героям слава!». Чин і посада не матимуть значення — в цей день кожен стане героєм. Кожен нарешті за стільки часу відчує власну важливість і значущість.

Для кожного з нас ця війна стала чимось особистим. Вона залишила багато шрамів на нашому поколінні. І це повинно стати для нас цінним уроком. Важкі часи створюють сильних людей, а сильні люди творять світле майбутнє.

Ті, хто на власні очі бачили весь той жах, що відбувається на лінії розмежування, ніколи не погодяться пережити таке ще раз, а тим паче, щоб їх діти жили так, як вони у свій час. Тому не тільки справжні патріоти, але й кожен, в кому є хоч крихта людського, буде вкладати душу у те, щоб відбудувати нашу Україну. Так відродяться наші міста-герої, наче фенікси з попелу, розквітнуть і наповняться бурхливим життям знову. Виникнуть нові міста, заводи, підприємства і українці, натхненні своєю перемогою, ввірвуться на світовий ринок.

Наша країна може стати однією з провідних держав світу, на рівні з Великою Сімкою, оскільки Перемога дасть нам ще й світове визнання.

Думки про світле майбутнє заспокоюють мене щодня у цей складний час. Це потужна мотивація жити далі і продовжувати боротьбу. Я знаю, що мою думку розділяють мільйони людей. І щоб втілити її у життя ми повинні об’єднатися і прямувати разом до Миру — найціннішого скарбу людства.