Турусікова Єлизавета, 10 клас, Коцюбинський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Івановська Наталя Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 рано-вранці у вікна до нас, українців, підло влізла війна, яка змінила долю кожного. Коли згадую той день, щоразу на очах виступають сльози, а шкіра покривається мурашками. Втім, деякі забувають, що вона почалася ще у далекому 2014 році. A якщо заглиблюватись в історію, то українську землю завжди намагалися принизити, обділити, відібрати.

Скільки крові пролито на цій землі, скільки людей полягло за те, щоб українці просто жили: спокійно, вільно, незалежно.

"Світ – чеснота цивілізації, війна – її злочин",-якось сказав Віктор Гюго. Ці слова зрозуміє кожен, хто хоч трохи бачив чи знає війну. Не буває чесних воєн або воєн без жертв. Усі вони несуть кров, смерть, одним словом - горе та нещастя. Раніше я не розуміла, що таке війна, читала про неї в книжках, дивилась  фільми та чула в  новинах. Коли в 2014 році на деякі регіони України почав наступати ворог, про це знали всі. Але більшість жили у своїх затишних домівках, де нічого не загрожувало їх життю, вони почувалися безпечно.

Я була маленькою,  і мене не хвилювала війна, яка з роками набувала все більших масштабів.

Більшість з нас продовжувала підтримувати російську культуру, слухати російську музику та говорити російською мовою. Ми вважали це більш модним, сучасним, знаком вищого суспільства. Натомість українська культура та мова занепадали. Культура, яка виборювалась сльозами, кров’ю та тисячами смертей, просто гинула. Але коли 24 лютого о 5 ранку мене розбудили зі словами: “ Доню, вставай , почалась війна”,  в моїй голові все склалося.  А ще через декілька годин я почула перші у своєму житті  вибухи. І це були не вибухи салютів, які завжди супроводжувались посмішками та щирим сміхом, а  вибухи, які змушували кров у жилах холодіти.

Ворог почав підступати все ближче. Ніхто не очікував такої підлості від країни сусіда.

Люди масово виїжджали з країни, залишаючи все: рідні стіни, друзів, коханих, радісні мирні дні та минуле життя, яке вже ніяк не повернути. Перші 2 місяці були найважчі для кожного, нерозуміння,  що відбувається в тебе в країні, роз'їдало зсередини.

Ох, скільки сліз, страждань, людських  криків, сповнених болю, відчаю, страху, почула та побачила ця земля.

Стільки смертей принесла нам ця війна, скільки  українців, які не створили родину, не побачили перших кроків своїх дітей, полягло за свободу, за мирне майбутнє. Але ми не втрачаємо віру, кожен ранок ми прокидаємося з надією на краще. Молодь почала популяризувати українську мову, співаки складали на ній пісні, письменники творити українською. Це дає розуміння, що з кожним днем ми стаємо все ближче до перемоги.